Рано чи пізно це повинно було статись.
Рано чи пізно це трапляється з кожним із нас.
Вона йде – назавжди, щоб ніколи не повертатись.
Це вирішує лиш вона сама, лиш вона одна.
Миті цієї боїться кожен – цей страх смерті гірше.
Це, мов би, душу із тіла дістати і не повернути.
Рано чи пізно поезія йде, і услід – мрії віршів.
Як ви їх любили – це щастя не вдасться забути.
Рано чи пізно поет вже не буде поетом.
Далі життя, та з душею, яка вже не пише.
Іноді, в розпачі, хочеться крикнути: «Де ти?».
Рано чи пізно – відлунням поезії – створені вірші...
Рано чи пiзно, або Коли вона йде назавжди
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116083000365
Свидетельство о публикации №116083000365
Рецензии