Не думаю я зовсім про життя,
і майже не хвилює майбуття.
Щоб там не говорили знахарі й провидці,
та у минуле вже немає вороття.
У Життя я нерідко питаю,
що дало те старому мені.
Чому зачіпки часто стрічаю
на життєвім своїм полотні.
Чому зморшки чоло моє вкрили,
чому сняться сновиди сумні.
Чом із часом все меншає сили
і все рідше лунають пісні.
Чом моє поріділе волосся
сивиною на плечі спада.
Чому літ утікає колосся
мов крізь пальці прозора вода.
Та Життя, як луна після грому,
міцно стиснуті мудрі вуста.
Не промовить поету ні слова
й ця мовчанка його неспроста...
30.08.2016
Дiалогу не виходить
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116083003544
Свидетельство о публикации №116083003544
Рецензии