Зохан

Вірш — реквієм, написаний зі спогадів
дніпровського госпітальєра Володі Долбусіна.
------------------------
Про тебе, Зохан, хтось напише,
Дбайливо виведе пером,
Як у палаті, над Дніпром,
Фіранку вітром заколише.

Ти пригадай, як волонтери
Носили по палатах борщ,
І як пішов весняний дощ
Та плили хмари, мов галери.

Ти сам прийшов колись в "Донбас",
На землю ту, де шахти й люди…
Травневе сонце гріло груди
Покриті шрамами у нас.

І знов Донбас, і знов бої,
Земля здригається від болю,
Ти, Зохан, вибрав свою долю,
І руки не тремтять твої.

Ти ж — іллічівець, із Одеси,
У тебе море у душі?
Сьогодні засідка — кущі…
Що зараз робить твій Пересип?

Ти знов про море, що бурліло
І про Майдан, що теж кипів?
В розтяте небо пів напів,
В криваві хмари сонце сіло.

Десь поряд були дві розтяжки,
З п'ятнадцять кроків є до них, —
Все вірно робиш, що вже ліг.
Чому ж так дихається важко?

В приціл попали силуети,
Вони попали у "форсаж",
Тече повітря, як міраж,
Чужі працюють кулемети.

Восьмидесятий міномет
Вбиває землю біля тебе,
А серце б'ється, мов шалене…
До біса тисячі прикмет!

Земля вмістилась в об'єктив.
Приціл і постріл. Другий. — Вдало.
Жива "ростовка" зм'якла, впала.
А все ж, одного пропустив.

Їх кулемет не замовка,
Російський смалить офіцер,
Він за прокляте ДНР,
Як же пристріляна рука.

Повзти вже пізно, тут лежати,
В маленькій ямці, у кущах,
А десь неподалік знов: Аа-х!
О Божа сила, Божа Мати…

Про тебе, Зохан, написали:
Єврейський України син.
Такий, як ти, є лиш один,
Хоч снайперів було чимало.