Вона порснеться рано в ранці,
Нічого так не зрозуміє.
А ті прості, красиві миті
Вже душу зовсім не зігріють.
Для неї все, що є, то гра.
Для нього все, що є - то є.
І ще один такій холодний
Світанок знову настає...
І знов потягнуться ті дні
Та будуть сірими при сонці.
Все стане як колись, давно...
Лиш посміхнеться янгол на іконці.
На мить захочеться йому туди,
За небокрай, де сонце пропадає,
Але така людська біда -
Вони не птахи, не літають.
А іноді так хочеться літати !
І з висоти побачити світанок
Та новий день і як він настає !
А може...може просто улетіти
Туди, де вже ні хто, ніколи не знайде.
Та все пройде - все як колись,
Адже казок на світі не буває.
Якій би мав бути фінал її-
Ні хто, ніколи не узнає.
Вона порснеться
© Copyright: Михаил Данихленко, 2016
Свидетельство о публикации №116082805955
Свидетельство о публикации №116082805955
Рецензии