Виють звiрi

В моїх очах безмежна ніч
я сховалась у себе... надовго.
Ти мене (постарайся), не клич
Не впізнаєш ти погляду мого...
Мої очі стогодні не жовті
і зеленим вони не блищать
я пірнаю в самотності омут
ти, напевно, повинен це знать...
Так буває в роздертій душі
коли душать слова, розривають
ти напевно, мені не пиши
бо обоє нічого не знаєм...
Я шукала тебе і знайшла
а знайшовши - злякалась...
я у себе надовго пішла...
я і досі у мріях торкаюсь...
Я не хочу тебе відпускати
я борюся з собою в страху
я не можу майбутнього знати..
Ти прости, я напевне піду...
Я кохаю тебе безмірно,
це болить і лякає мене
може я поступаю невірно
Може щось, мене навіть верне...
Я не знаю, що далі робити
маю намір убити душу...
Так, фізично я буду жити
жити в світі я просто мушу...
Очі в мене сьогодні СІРІ
можливо чорним віддають...
Колись в душі мене побили
і зараз там лиш каламуть...
Для того, щоб почистить розум
потрібен ти і трішки віри...
Та серце застилають сльози
завили знову в мені звіри....