Борис Олийнык. За рекою только вишни...

                ***
За рекою только вишни...только вишни...только вишни...
Да дорога за туманы вдаль плывёт.
И никто меня не слышит, и никто уже не пишет,
И никто меня не ждёт и не зовёт.

Потому что этим утром от реки условным стуком
Верный дятел мне известье переслал,
Что узнал: на горизонте засветилась мне разлука,
Что печаль плывёт по речке в два весла.

Потому что за рекою только вишни...только вишни,
Ну а в речке замутнённая вода.
Потому что в это утро ты на берег мой не вышла
И не выйдешь - это дятел передАл.

Потому что в этом мире потеряться труд нетяжкий:
Закружили витражи и виражи.
Потому что все другие оборвали все ромашки, -
Ну а мне теперь на сердце ворожить?

Потому что в моём сердце поселилась тихо  мука.
Потому что...потому что...потому.
На моём на горизонте засветилась мне разлука.
И растает ли в вишнёвом том дыму?

                ***
За рікою тільки вишні...тільки вишні...тільки вишні...
Та дорога за тумани утіка.
І ніхто мене не чує, і ніхто мені не пише,
І ніхто мене не жде і не гука.

Це тому, що цього ранку з-над ріки умовним стуком
Вірний дятел мені вістку переслав,
Що, мовляв, на видноколі засвітилася розлука,
Що печаль до мене плине в два весла.

Це тому, що за рікою тільки вишні...тільки вишні,
А у річці скаламучена вода.
Це тому, що цього ранку ти на берег мій не вийшла
І не вийдеш - мені дятел передав.

Це тому, що в цьому світі загубитися не важко
Між провулків, віражів і вітражів.
Це тому, що інші встигли обірвати всі ромашки, -
А мені тепер на серці ворожить?

Це тому, що мені в серці поселилась тиха мука,
Це тому, що...це тому, що...це тому,
Що на обрії моєму засвітилася розлука
І розтала у вишневому диму.