Двуликий Серафим

Ми часто задаємося одним питанням:
Куди заховане призначення життя?
У правді сенс, у дружбі чи в коханні?
Палає в серці лиш загублене буття

Реальність зіткана із проклятих людей
Душі заковані, ледь чутно, німо плачуть
Глибокі рани кровоточать в ніч і вдень,
Крізь призму мрій, свій Інь і Янь вони не бачать

Інколи тіло переповнює теплом
Дотик проміння на обличчі відчуваєм
Даруєм людям світло і добро
І з усмішкою у майбутнє зазираєм

Та вмить затемнення в очах
Свідомість топить градом стріл
Маріонетка Темного усілась на плечах
Підбурює вбивати кулями із слів

Нутро людське - непізнана земля
Не бійся мороку, відкрий захмарний Атлас
Роздвоєння душі прийми як дар
І підійми поламаний розбитий компас

Останній імпульс думки пролетів
Отруту зла по венах не пускай,
Розсипались коралі з мертвих тіл
Реальність, прошу, не зникай!

На крилах зламаних летить ворона
Душевний стан її, відображає мій
Упала і розвіялась, мов пил - корона
З очей незрячих витікає гній.