У мить дощу, Карпатського дощу,
Коли ти крізь вікно пильнуєш гори,
І думаєш: чи щастя – ніч, чи – сором,
Я шепочу: «Не йди... Не відпущу...».
На дощовому склі, поверх Карпат,
Я бачу твою усмішку щасливу.
Її з вікна не змиє жодна злива.
І я цілую спини аромат.
І дякую Карпатам і дощам,
З якими розквіла, така доросла.
І прошу, щоб не заплітала коси.
Не заплітай. Я розплітав їх сам...
У мить дощу, Карпатського дощу
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116082302393
Свидетельство о публикации №116082302393
Рецензии
