Ф. Тютчев

Є в першій осіні печальній
коротка мить чудової пори -
весь день стоїть, немов криштальний,
і променисті вечори ...

Де вправний серп гуляв і падав колос,
тепер вже пусто все і простір скрізь,
лиш павутини тонкий волос
на вільній борозні блищить.

Птахів не чутно і пусте повітря голе,
але далеко ще до перших сніжних бур -
і ллється чиста, тепла і м`яка лазур
на спочиваюче вже поле ...


Рецензии