343. Василь Стус. Волком выть да водку глушить...

Волком выть да водку глушить  - и не стопочкой, поставцом,
Подставляя эпохе хмельное верноподданного лицо.
И не хныкать из-за отродья, когда твой гайдамацкий род
Режут вервием на ободья сколько сотен безумных лет.
И не клясть-бранить, пане-братья, а удерживаться на земле!
До печенок ею пропахнуть, увязая в грязь по колени.
А чтоб свыкнуться – надо выстудить, закропляя и в крик и в кровь,
Захлестать вишневыми прутьями веком скраденную любовь.
И с ордою под дикие вопли прорешечиваться гробами,
Раз уж гонит нас ярость галопом  по годам, по векам, по холмам.



Звіром вити, горілку пити — і не чаркою, поставцем,
і добі підставляти спите вірнопідданого лице.
І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рід
ріжуть линвами на обіддя кілька сот божевільних літ.
І не бештати, пане-брате, а триматися на землі!
Нею б до печінок пропахнути, в ґрунт вгрузаючи по коліна.
А щоб звикнути — остудити, закропити у крик, у кров,
заперіщить вишневим віттям віком викрадену любов.
І з ордою під дикі галаси прорешечуватись гробами,
раз жене нас ненатля сказу по роках, по віках, по горбах!