Чому не дивишся у мої очі?
Чому шукаєш привід знов піти?
ГодинникОві стрілки опівнОчі
Спинились. Перестали йти,
Як перестали ми кохати... Серце
Замолоду розпочало гнисти.
Та часом задивившись у люстерце,
Стаємо думати: прости.
А що ті думки, ті мінливі думки –
– вони початком є і є кінцем.
І смИкнувши хоч раз обрАз лаштунки,
Усі думки кінчаються вінцем.
А потім коло, ґанджогове коло,
Метанія скаліченой душі.
Здається, ось вона – чуттєва кома…
А ні…ні. Ні! Ми досі ще чужі.
Скажи, відколи розпочався відлік,
Руйнація щасливого життя?
Та десь до нас доноситься ще відгук,
Ще чуємо ми вдвох серцебиття.
І знову дивлячись у те люстерце,
Старе люстерце, пошепки: прости, –
Ми мовимо, та зношенеє серце
Відмовиться і перестане йти.
Ганджогове коло
© Copyright: Ая Садовская, 2016
Свидетельство о публикации №116082106218
Свидетельство о публикации №116082106218
Рецензии