Безлуння чавунного гуду
Залатаних в лати сердець,
Облуди кайданної будень,
Заюшений стогоном герць —
Кому б він, на кінчику куни
Завислий цей заздрості зблиск,
Кому б він, цей мотлох марудний,
Придався й на нігтя обріз,
Якби не чекан опівнічний
Вкарбованих в мури чекань,
Якби не довічності в вічі
Путивля розплетений плач
З долоней благальних княгині ?
Кому б він, якби не Боян ?
З грудей, мов з могили, що — гине ! —
Зигзицею з неба в бур'ян,
Заломлене зойком, зізнання,
Що нині, як завжди,життя
Без Лада, як труп бездиханний,
Холодне, як безлад биття
Об лід зачерствілої схими
Без ладану губ, без плеча
В паломництві літ — ну, куди ми ? —
Опівночі згасла свіча...
Плач Ярославни
© Copyright: Юрий Пересичанский, 2016
Свидетельство о публикации №116081908936
Свидетельство о публикации №116081908936
Рецензии