Снувався дощ...
Снувався дощ, тонкий, мов павутиння,
Громів далеких чувся перегук
І рвалась низка довгого терпіння
Під тягарем негаданих розлук.
Котився день в міцні обійми ночі,
Та опиравсь щосили, не хотів…
І я не хочу в ніч, у дощ не хочу!
Дай, Боже, сонця, дай ще теплих днів.
Даруй надію ув єдинім слові
І дай ще сили вирватись в політ,
Щоб тихий вогник пізньої любові
Світив і грів дощем омитий світ.
Снувався дощ, як павутиння, ніжний,
Озоном дихав з надвечір’я час,
З-за меж Галактик струмувала Вічність,
В долонях теплих колисала нас.
© Copyright: Наталья Бидненко, 2016
Свидетельство о публикации №116081908739
Свидетельство о публикации №116081908739
Рецензии