Крок у хмару

На всі груди...
Мов лев, що не втік, але видерся з пастки,
і відлякує риком на раз скаженіючих псів.
Так і я загарчав на цей світ, що шукав мою частку
у кривавому спадку занурених в лихо часів.
І здавалося б - хто мав бажання крутити, мов дзиґу,
цю затиснуту в полюси кульку роздмуханих мрій?!!
Та ти ба!
Маєм гострий сюжет і незнану інтригу
у старенькому міксі замовлених кимось подій...
І ніхто не соромиться  білі хустки одягати
до молитви у храмі...
І звичні кохання слова
вже не ставлять метою хоча б від чужих рятувати
то єдине, що хворую душу від зла прикрива...
Розвернувся.
Примруживсь.
Лякаю ці пики різцями.
Лихоманкою рухів малюю янголикам сни,
за якими ховаються очі несправжньої мами,
що по-справжньому любить, і просить малечі весни.
Без емоцій знайду в крапці вітру нестриманість коми,
і відчую той дотик, якого півсмерті шукав.
Подивися на мене!
Я - той, незнайомий знайомий,
від якого колись навіть місяць у небі тікав.
Хтось не встигне підвестись, а я вже побачив помилку
у отій чортівні, що лякала людей у світах!..
Заспокойся, скажений!
Сідай біля мене на гілку,
І залиш для бездушних свій бісом годований страх.
Не боюся тебе, Відчайдуха невдале творіння!
Можеш скільки завгодно шукати мій подих в імлі!
Я між хмар відчуваю твоє споконвічне тремтіння
на залишеній Батьком для Сина пустелі-Землі...
На керовану мить стану гідним останнього бою
за можливість дійти до кохання як віри в добро
і звичайне безсмертя для нас, моя люба, з тобою
над омріяним місцем, щоб разом зробити той крок...