Всі компліменти сторожко черпали літери.
Лягали поспіхом прості слова.
Словами ж сонними, напіврозквітлими
Шукала ночі, немов сова.
Дворами темними, ніяк не світлими.
Брожу наосліп, все навмання.
Чужими-новими, старими-рідними
ЛІтають спогади, як вороння.
Малюю фарбами, живу дилемами.
Майструю ноєві нові ковчеги
Живу у кольорі, не теоремами.
Бо ми - ж мислителі, ми - не стратеги.
Кую, виковую, ліплю-виліплюю,
Все ріжу поспіхом чи вирізаю.
Не бути черствою, а бути розквітлою.
Все те, що від себе таки вимагаю.
Пройти-подужати, знайти -віддати.
Не падає той, хто таки не літає.
І кожного дня з новою палітрою
Я жити заново таки починаю.
Аплодименти. Голосно мовчали літери.
Ожили поспіхом складні слова.
Словами ж цими, таки розквітлими.
Стаю сильнішою. Стаю нова.
***
© Copyright: Надежда Шершун, 2016
Свидетельство о публикации №116081800014
Свидетельство о публикации №116081800014
Рецензии