Капiтани життя

Ми капітани власного життя,
ведемо судно по ріці Буття.
Весь час пливемо навмання життєвим морем,
немає вже нікому вороття.

Вітрильник наш складається зі слів,
ще відчуттів, думок і віщих снів.
Та свіжий вітер їх підштовхує постійно,
його в свій парус я ловив як вмів.

Ми бавимось словами ніби діти,
вперед вони допомагають плити.
Та часто навпаки – назад, а то й в безодню,
перш думати потрібно, ніж робити.

В дорозі парус розриває вітер,
його шматки розносяться по світу.
Та лиш вперед невпинно й з курсу щоб не збитись,
за компасом ми мусимо слідити.

В ріки чи моря завжди є кінець,
життя ми проживаєм нанівець.
Ковчег свій капітан веде у бухту щастя,
якщо він тільки зовсім не сліпець.

А щастя що? У кожного своє!
Його хтось в лотерею виграє,
а інший все життя штурвал стиска під вітром
і весла трудить, доки сила є.

Від долі все ж ніколи не втечеш,
вкруг пальця ти її не обведеш.
Бо рано, пізно, як не втонеш у дорозі,
до берега все рівно припливеш.

17.08.2016