Песня

Він називав мене мамою та ластився до ніг,
Клав свої руки мені на стегна і говорив:
"Як же красиві очі твої, тільки будь ласка, не іди."
Я уходила. Так щоб з істерикою, просто для вида, що все як завжди.
Просто для вида, що я все ж щось відчуваю до нього.
Просто для вида, що "большая мамочка" позбавилась чогось.
Під чогось я маю на увазі кохання чи свою честь.
Але ж не я, а він виходив з ранку і говорив: "Сигі ще єсть?"
Нема, я не курю, не вживаю міцного, не кохаю таких, як ти,
Не люблю пустої кави та чужих. Таких як я, обходять міські коти.
Він клав свою голову в танці мені на грудь.
"Яка ти розумна, тож будь ласка, ім'я мого не забудь."
Я його і не знала, якщо хочеш знати, пундику мій.
Та й узнаю, тільки якщо воно буде на надгробній пліті.
Ще він звав мене кіскою, пташкою, доцею, рибою.
Мені блювати хотілось, я назвала його "комою".
Як знак, що лише відокремлює слова чи речення.
То може таким йому бути прирочено?
Я не знаю. І знати не хочу. Як не хотів він читати книжки.
Він одного разу, коли був п'яний, не захотів додому йти.
Залишився в мене, орав пісні і змусив зварити борща.
Зранку я його гнала в шию, матом мовча.
Це було романтикою, чимось красивим і ніжним.
Я не доперла трохи, пупсику, мабуть потрібно було спуститись ще трохи нижче.
Він називав мене мамою та ластився до ніг.