Вечiрнiй Вiдень

Віденські силуети,             
слухаю і мовчу   
там, де "Чарівну флейту"
Моцарт свою почув.
Тягнуться довгим шлейфом
скельця ввімкнених фар,
в лініях барельєфів
сутінь вечірніх фарб.
Часом в легкому ситці      
хвилі біжних вогнів               
в давній потертій свитці      
бачу далекий Львів.

Днина сповзає світлим
пругом за виднокіл.
Відень пливе в палітрі
вулиць і площ довкіл,
в арки всиляє кроки,
в небо хрести дзвіниць,
музику веж високих –
в ґотику кам'яниць,
в дзеркало водограю
і тремтіння води,
в ніч, яка прозирає
місяцем молодим.

Лагідне шарудіння
крапель... монет лічба,
"Водограй провидіння" –
струменів ворожба.
Цвях у старій смереці
та чарівний замок,
впале в спокусу серце –
князя пітьми урок...
Запах міцної кави,
повів живих леґенд,
маґія нот гіркавих
в простір моїх легень.

Віддих каменю, спогад,
вечора спалий жар,
хмарки зефір за рогом –
сну нічний дирижабль.
Небо заходить млою.
Стума тече в двори,
шириться чорним лоєм –
впавши на світ згори,
тінями обтуляє
місто з усіх боків,
тихо проходить краєм
стилів, епох, віків...