Завжди чекати. (29 липня 16 р.)
Я навчилась завжди чекати, біди, болю, втоми,
Й не розглядати чужі, не милі серцю пороги,
Але через свій гуманізм в 100-е постраждала,
Й кома у часі, душу мені прорвала.
Закрились очі - зеркала душі, й смутку,
Що вкотре вірять у чудову відпустку.
Але для чого вилежувати на сонці цилюлітні боки,
Якщо у житті не було та й не має нічого крім темноти.
День та ніч поєднались у химеру дивовиж,
У якій я захотіла відвідати Париж,
Але розум наче ляпас мені дав,
І знову новий 1 000-й день настав.
Усе те саме - чекаємо на мрію,
Яку ніхто не здатен розламати,
Але час не той - Я не сиджу, а дію,
Бо кому ж мої страхи долати?!
Завжди чекати
© Copyright: Оксана Олейник Львов, 2016
Свидетельство о публикации №116081600073
Свидетельство о публикации №116081600073
Рецензии