Не в затінку, ні...
На галявині літній
впаду серед трав, щоб напитись роси.
А що?..
На веретці нарізаний житній,
холодний кисляк і шматок ковбаси.
І тиша!..
Жадана, як перше кохання...
Лікує мі душу, якої нема
у тих, що єдиних шукають в останніх,
а дотики щастя - на шкірі керма...
З-під неба мигтять пурпурові хмаринки,
шукаючи в мені минулу весну...
Дарма.
Я цей світ розчиняю в відтінках
забутого в старості білого сну.
А там, понад обрієм вкритим снігами
чекають лиш натяк від мене на рух,
щоб знову підняти зірки над вітрами,
і втішити щастям відроджений дух.
Тому то я тут...
Поринаю в майбутнє,
зливаючи віск на прокляття чужі...
І легко всміхаюсь тобі, Всемогутній,
за яблука, мак і медові коржі...
Снiданок на травi
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116081508594
Свидетельство о публикации №116081508594
Рецензии