лекция по истории

я сиджу на лекції з історії України і конспектую
цей вірш інженерним шрифтом в своїй голові
нікому не знайомим чорнилом.

десь за пару сотень кілометрів,
ймовірно, за сотню кілометрів теж,
люди їздять на велосипедах,
збирають врожай, доять корову,
мріють подати сюди документи,
про велике місто, про перспективи,
про Грецію, про Бангладеш,

насправді в цьому велику місті
живе не один мільйон, але
кожному третьому ти заборгував,
кожен другий тебе згодом викине, як
невикористаний кондом,
кожен перший тебе наїбав.

за пару сотень кілометрів люди
мріють про переїзд до столиці,
а я мрію за пару
не зійти з розуму,
не заснути,
не повішатись,
тримати себе в руках,
не зірватись,
не ввімкнути телефон,
не написати колишній:

знаєш, я сумую, знаєш, я бачив без білизни
половину свого потоку і весь перший курс
видавничо-поліграфічного,
знаєш, я не міг схаменутись і
продовжував уявляти на їх місці тебе.

скільки разів, сидячи за цією партою, я мріяв
"кину курити, частіше провідуватиму батьків,
займусь фрілансом, видам нарешті книгу",

я сиджу на лекції з історії України і конспектую
цей вірш інженерним шрифтом в своїй голові
нікому не знайомим чорнилом і мрію до кінця пари
не зійти з розуму,
не заснути,
тримати себе в руках,
не зірватись,
не ввімкнути телефон,
не написати колишній,
тримати себе в руках,
не зірватись,

і хоча б
не повішатись.