339. Василь Стус. Огневые голуби слетелись...

Огневые голуби слетелись,
Послетались белы воркуны,
На ладони, на плечи усевшись,
Губы стали обцеловывать твои.
Красота блаженного покоя
И отрада светозар-души
Поспускали прясла над тобою –
Не касайся их, не вороши.
Пускай плещут крылья голубиные,
Солнце пусть порошею блестит.
Ведь земля, что к жизни породила,
Век прожить свой в святости велит.
Скоро-скоро голуби, как други,
Принесут на крыльях дух небес,
Засыпающего солнца брызги,
Чтоб, умерши, снова ты воскрес.
Чуть обдавши тенью голубою
И волною горнего тепла,
И земля, качнувшись под тобою,
Без ветрил плывет и без весла.
31.VII.1972


Налетіли голуби червоні,
позлітались білі голуби
і, обсівши плечі і долоні,
губи виціловують тобі.
Ліпота благого супокою
і відрада світлої душі
поспускали прясла над тобою —
не торкайся їх, не воруши.
Хай лопочуть голубині крила,
хай пороша сонця мерехтить,
бо земля, котра нас породила,
вікувати в святості велить.
Скоро-скоро голуби, як друзі,
донесуть до тебе дух небес,
бризки сонця на вечірнім прузі,
щоб, померши, знову ти воскрес.
Геть обдавши тінню голубою,
хвилею нагірнього тепла,
і пливе земля попід тобою,
без вітрил, керма і без весла.
31.VII.1972