Слава, Украiнi!
I яка ж тепер
моiй Украiнi слава?
Була вiльна, булла щира -
жебрачкою стала.
Хiба дiтей своiх
вона не любила,
душею за них
хiба не болiла?
Чом вiдцурались,
чому вiдрiклися,
рiдну землю
чому за нiщо мають?
Чим спокусились,
на що задивились?
Чужi достатки
очi заслiпили,
зажадали легкоi долi,
були вiльнi,
а тепер в полонi.
Яничари рук не в'язали
на торжище не вели,
самi собою торгували,
своiй землi, Богом данiй
копiйчану цiну назначали.
Хiба не в цю землю
Нашi рiднi лягли,
Хiба не ii вони захищали?
Щоб ми на нiй жили,
Як вони, ii любили
I працею своcю
Щасливою ii зробили.
Так Украiнi слава чи тобi,
горе-самозванцю?
Так що, постривай
величати себе «геросм»
i кричати собi : «Слава!»
Украiна не ганчiрка
у прихожцi
щоб об неi витирати ноги,
Не булла нею i не буде,
Вона сама вирiшить
Хто ii герой
I хто ii зрадник.
Слава, Украiнi!
Украiнi, слава!
Cлава, Украiнi
© Copyright: Светлана Логвиненко, 2016
Свидетельство о публикации №116081107460
Свидетельство о публикации №116081107460
Рецензии