таке ось буття

А коли щось буває взагалі легко?
Я також проходила крізь пекло.
Навіть наразі в нього пірнаю.
Я тебе не лякаю, просто застерігаю.

Чи є я гідною давати поради?
Та чого взагалі, з якої твоєї влади.
Я повинна мати до хлопця балади.
Я тебе не знаю,чекаю лишень зради.

Я теж приймаю кляті пігулки.
Та розбиваю голову о стіну.
Тому я думку не покину.
А якщо стрибнеш, так... загину...

Знаєш біль, як іноді плаче.
А сміх рубає, та все лихаче.
Я не та, кого знаєш. Тим паче,
не та, кого пам'ятаєш чуваче.

І не хочу я чути, що в них на думці.
Знаю лиш те, що загину в їх сумці.
Сміття, що вони на всіх викидають.
А такі як ми, під вагони лягають.

Може не справжні, а в потоки думок.
І так, як ми в стрибку з помилок.
Тікають від гніву, але опісля.
Чекає лиш "темно", і "пустота".

А доки поїхали, зараз ось ніч.
Тут в снах і десь поруч.Життя з протиріч.
Я в тебе тікаю, хоч ти наче піч.
Зігріє та спалить, зневолену річ.

Ти там головне, не втрачай голови.
Я ж обіцяла, що файно завжди...
Тебе лиш очікує шматок журби.
А щастя так поруч, відкрий же стежки.

А я підморгну, та розтаю в журбі.
В своїй меланхолії в котрій зависла.
Ти лиш обіцяй мені друже,
знайти своє місто.