Пошепки i крадькома

Чи не так вже й давно ти хотів нас на перше...
Пам'ятаєш?
Але згодом забув, і над обрієм плакав
за серпнем...
Хтось сказав, треба йти до винарного серця
в Гімараеш,
щоб нарешті відчути, як холодна душа
затерпне.
Відчайдухи кричали на вражених громом
добровольців,
і гатили руками по теплому сіну
у клуні,
де збиралися після вечірніх молитов
богомольці,
і дивилися в прозорий екран, на гру Джо
рджа Клуні.
А і так!
Що нам сонце в дірявих кишенях
Заповітів,
від яких тільки смуток і бажання впасти
на груди?!..
Хтось червоний від спеки згорів нещодавно
десь на Кріті,
від одної лиш думки про те, що його тут
не буде.
І кому, як не нам у затриманий посміх
закидати
безумовність ідей як єдину до рая
стежину?!
Адже той, хто буремних покликав в безодню
ночувати,
вже не стане жбурляти камінці каяття
ім в спину...
То ж молись і тримайся!..
Тримайся і молись
у облозі
обережних, як янгол, що п'є твою кров,
людисьок.
І не згадуй про перших, що загублені десь
по дорозі...
І залишся в словах, що на серці твоєму
Він висік...