Мыкола Бажан. Вальс Сибелиуса в Ленинграде

Мы в шелесты северной белой ночи,
В задумчивость светлой бессонной аллеи
Старого парка в приморском узбочье
Входим с тобою с печалью своею.

Любимая, вслушивайся - и печалься -
И в долгие годы, и в наши мгновенья,
Когда в переливах минорного вальса
Мы слышим великого финна явленье.

Прозрачность пригашенной светотени,
Прозрачность на небе, на плёсе, на сердце,
Прозрачность в спокойном и грустном круженье
Прошёптанных скрипками вальсовых терций.

Забота и суетность дня не туманят
Прозрачности, ясности лёгких прозрений,
Что в нас, окрылённых, и светят и манят.
И дали любви открывает нам гений...

Какой перламутровый отблеск залива,
Как воды лежат серебристо, лилово!
И белых ночей музыкальное диво
Нам входит и в сердце, и в память любови.

                Вальс Сібеліуса в Ленінграді

У запахи й шелести білої ночі,
У світлу, безсонну задуму алеї,
У парки старі на приморськім узбоччі
Ми входимо, повні печалі своєї.

Схилися, кохана,вслухайся й печалься,
Вслухайся і в довгі літа, і в хвилини,
Коли у припливі журливого вальсу
Ми чуєм зітхання великого фінна.

Прозорість пригашеної світлотіні,
Прозорість на небі, на плесі, на серці,
Прозорість в сумирнім і журнім кружінні
Прошептаних скрипками вальсових терцій.

Туботливість й суєтність денна не тьмарить
Прозорої ясності передчування,
Що в нас, як прозріння, і світить, і марить,
І видною робить всю далеч кохання.

Який перламутровий відсвіт затоки,
Як води леліють сріблисті й лілові!
І ночі північні, музичні, високі,
Назавше ввіходять у пам"ять любові.