Душа перетворилась в чорний попіл
у пошуках свого земного щастя…
Стискає серце біль, як здобич сокіл,
мов зорі гаснуть дні сумні в напасті.
Із неба тихо сипле білий сніг,
зима скувала льодом струни серця.
Колись же пахнув й падав цвіт до ніг
і щастя пили з нашого джерельця.
Лебідкою приходиш в мої сни,
а ранком відпливаєш в синє море.
Між зорями у казку два човни
пливуть, та наяву – лиш туга з болем.
Між нами чвари, прірва і туман,
а час летить, життя рікою плине.
Дощить ніч темна, серце повне ран
і край дороги похилилася калина…
07.08.2016
Примара
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116080703641
Свидетельство о публикации №116080703641
Рецензии