Склонись к ракушке памяти – и слушай:
Чего ни пожелаешь, донесет
Насторожённое от ожиданья ухо,
Что, если не обманет, то спасет
И вызволит из немоты и тиши
И от тяжелой – с кулаки – журбы.
В пустынном замурованном возвышье
Воркуют до свет-солнца сизари.
Вернет все, слова поперек не молвит,
Уверенностью одарит сполна
Ракушка синяя, что отголоски ловит
И, вслушиваясь, голос обрела.
Схились до мушлі спогадів – і слухай:
усе, чого не зволиш, донесе
насторчене од начування вухо,
що, як не ошукає, то спасе
і визволить із німоти і тиші
і від тяжкої – з кулаки – журби.
В глухому замурованім узвишші
туркочуть до світ-сонця голуби.
Поверне все – ні в чому не відмовить
і обдарує певністю сповна
блакитна мушля, та, що луни ловить
і від вслухання стала голосна.
335. Василь Стус. Склонись к ракушке памяти и слуш
© Copyright: Алёна Агатова, 2016
Свидетельство о публикации №116080508780
Свидетельство о публикации №116080508780
Рецензии