В. Симоненко, Пророчество 17-го года. Пер. с укр

Гранит. И обелиски, как медузы,
Ползли, ползли и выбились из сил —
На кладбищах расстрелянных иллюзий
Уж не хватает места для могил.

Вер с миллиард в земле зарыто чёрной,
И судеб с миллиард легло во прах.
Горит, кипит наш разум возмущённый.
И ненависть хохочет на ветрах.

Коль все бы, кто обмануты, прозрели,
Воскресли б все, кто мёртвыми легли
То небеса б в проклятьях посерели,
И лопнули б, наверно, от хулы.

Дрожи, палач! Вы, шайки подхалюзей!
Жизнь выше ваших прАвил и правИл.
Вы слышали? На кладбищах иллюзий
Уж места не хватает для могил!

Уже народ – одна сплошная рана,
Уже от крови бесится земля,
На палача и каждого тирана
Уж ныне приготовлена петля.

Растерзаны, замучены, убиты
Встают, идут, суровый суд чиня,
А их проклятья, злобою налиты,
Падут на души тех, кто гнилью сыты,
И укачают сучьями ракиты
Апостолов убийства и вранья.
                03.08.16
-------------------
Пророцтво 17-го року – Василь Симоненко
23.12.1962

Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.

Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.

 
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.

Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!

Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.

Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!

___________________
Примечание:
В оригинале стихотворение не имеет названия. В сборниках фигурирует как «Пророчество 17-го года». В разных источниках редакции 21, 25 и 26 сторк несколько различаются.