На березі розтрощеного щастя
Я потайки збирала шматочки,
Що виблискували на Сонці.
Доходячи до піку безумства
Я штопала дірки та дірочки
Вологою ниточкою. В скриньці,
Ховаючи залишки радості,
Я рахувала відстань від дня самотності
До сьогоднішньої приреченості.
Я, здається, дожила до вічності…
Я таки дожила. Дожилась до буденності
І до, певною мірою, одержимості.
Щодня, наточуючи гостре вістря,
Я власноруч карбувала точки
Допоки втомлена, уранці
Я не довела діло до вбивства,
Розриваючи білі ниточки,
Що латали розбите серце.
Розтрощене щастя
© Copyright: Ая Садовская, 2016
Свидетельство о публикации №116080303701
Свидетельство о публикации №116080303701
Рецензии