Летять мої літа і рахувать не треба –
як і любов свята, птахами линуть в небо.
Та навесні птахи вертаються додому,
літам моїм назад – дорога ж невідома…
Сипнула срібла мені осінь вже у коси,
зима давно до себе на гостину просить.
Та не спішу, назад на літо поглядаю,
як повернути у весну усе гадаю.
Життя моє тоді наповнюється світлом,
як рясно у душі сади весною квітнуть,
а на вустах твоїх усмішка щиро грає.
Вона усім навколо серце зігріває.
Дитинства й юності не вернуться літа,
горить багрянцем знову осінь золота.
В житті моєму ще один минає рік,
але утратив я тим сизим птахам лік.
02.08.2016
Лiта птахами в небо вiдлiтають
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116080206825
Свидетельство о публикации №116080206825
Рецензии