Фантасмагорiя написана на клаптиках часу

В невимріяну ніч мене торкнувся ангел...
Подякував за сон.
За мрії.
За любов.
За місяць, що вертав забуте бумерангом,
і в сонці розчиняв кальвадоси і кров.
За вивчені колись єрогліфи у танго,
і вицвілість душі на радісний Покров...
................
Та й так би...
Чом не так?..
Я ж добре пам'ятаю,
як тіні в дзеркалах просилися до ніг
простого чумака.
А той собі гуляє,
закресливши шляхи на батьківський поріг,
з якого лен сліпий не бачить шлях до раю,
нехай він і сховавсь у променях за ріг...
................
І вітер все вищить над душами простими,
що віддані були за хліб з його стола.
Не бійся!..
Звідусіль стежки ведуть до Риму,
де протягом гудить попівська мозола
в очікуванні сну і приводу для диму...
Ти ж знаєш -
се вона тим димом і була.
................
То ж буде і на хліб...
І навіть - на горілку!
Чи в синьому чужим шукати стислу мить?..
Не огляд.
Не крайці.
Не натяк на сопілку.
І навіть не весна, єдина на блакить!
Звичайне пташеня вмостилося на гілку,
і тим, що не встига, на спокій цвіринчить...
.................
А я ж бо ще не там!
Не з рідними.
Не вдома...
Неголений шукач поголених пригод.
І казка небуття, давно мені знайома,
мов ковдрою вкрива це скописько голот,
що дідівські брилі вдівають, мов шоломи
для битви із моїм чудовиськом болот.
...................
Звичайний відчайдух...
Прокинувся руками,
коли ще не верта зі сходу голова,
і те, що пролягло у вересні полями,
карбує мить у мить, і букви у слова.
Не бачу...
Але Він опікується нами,
щасливими від снів, протятих у дива.
...................
Початок...
То був він.
Вкриває сонце вітром,
нервово підніма картатий комірець,
і дивиться на світ, позначений у титрах
як куплений на всіх занедбаний кінець.
Ти знаєш...
Я не встиг...
І лоуленду півлітра
ведуть мене крізь день, вриваючи терпець.
....................
І кола...
Сотні кіл запрошують до себе
на свіжі пироги і посміх сторінок.
Священний чи святий - питання не для неба,
зримованого Ним у всесвіті думок
з надією на шанс, в якому вже не треба
робити у вікно невиправданий крок...
...................
Тож досить!..
Не тікай.
Малюнки олівцями
не вплинуть на мої маршрути потойбіч.
Кохання!..
Це воно вирує поміж нами
у дотиках сердець і рухах пердплічь...
І в темних кольорах написаної драми
Безсмертний проведе останню свою ніч...