В парку Перемоги

Сьогодні, у неділю, Олексій зібрався їхати до Саврані на роковини народження своєї бабусі Валі. Відвіз його на „Ниві“ на автовокзал. Потім вирішив поїхахати до парку „Перемоги“. Захотілось прогулятись, подихати свіжим повітрям, бо після поїздки на батьків день народження до Троїцького 1 листопада на вулицю взагалі не виходив.
Хоч надворі було й не холодно, бо сонце майже не ховалось за хмари, але дошкуляв сильний різкий вітер, який на „Стрілці“ підіймав півметрові хвилю.
Залишивши авто біля центрального входу, пішов вниз безлюдною центральною алеєю. Спереду в поперечному напрямі на спортивних велосипедах проїхала сім‘я; чоловік з дружиною та двоє дітей різної старі. Спіймав себе на думці, що так раніше я мріяв проїхати разом з дружиною та молодшим сином Андрійком, як це вже мало місце п‘ятнадцять років тому. Але тоді ми каталися парком тільки вдвох…
Дійшовши до гирла Інгулу, звернув наліво. За останні два роки, які мені не довелось тут бувати, сталися суттєві зміни. Зокрема, обладнані залізобетонні трибуни біля оновленої площадки для пляжного волейболу. Власне кажучи, замість одного волейбольного поля зроблено два.
Крім того, з‘явилася площадка для відпочиваючих з гарними дерев‘яними лавками капітального типу у вигляді ламаних ліній та симпатичною гойдалкою на двох. Навкруг посаджені молоді деревця. Тут же дві досить високі залізобетонні щогли з сонячними батареями й ліхтарями, які живляться від них в нічний час. Там же встановлені відеокамери. Останнє випливає з відповідного змісту об‘яви, на якій також міститься інформація про осіб, що обладнали це місце відпочинку.
Особливо порадувала наявність кількох урн для сміття, оскільки одними закликами зберегти Землю чистою цієї мети без відповідних умов не досягнути. Нажаль ще далеко не всі, навіть прочитавши відповідне гасло, покладуть упаковку від морозива чи цукерки, а тим більше недопалок чи пусту пляшку з-під алкоголю, в карман або сумку, коли поблизу не буде відповідного контейнера…
Оскільки на Стрілці не було нікого, розташувався прямо на гойдалці і відкрив збірку поезії „Истоки“, подаровану мені більше десяти років тому Сашком Алексахіним, яку я завбачливо захопив з собою, щоб нарешті детальніше ознайомитись з творчістю свого однокашника і друга.
Потрібно зазначити, що я отримав велике задоволення, як від творів Алексані, зі змістом більшості яких ознайомився вперше, так і від відвідин парку, особливо „Стрілки“. Якби не холодний пронизливий вітер, то можна було навіть сказати – насолоду!
15.11.2015