Дещо про полiтичну кухню

Сьогодні по обіді все ж вирішив перекусити. Спустився на кухню. Знайшов на плиті казанок з гарбузовою кашею, яку приготував Олексій, дай йому Боже здоров;я, насипав у Андрієву пластмасову тарілку, взяв його десертну ложку, і сів до столу. При цьому уже за звичкою (вимушений констатувати уже шкідливою) включив телевізор.
Як завжди половина каналів транслюють рекламу, а друга – мильниці (так я зву нескінченні, як жуйка, серіали). На однім із телеканалів, здається «АйСіТіВі», мелькнула політична реклама опоблоку. Слухати її не став, але настрій зіпсувався так, що доївши кашу і помивши посуд, рука потяглася за „записником“ (так тепер я називаю ноутбук).
На форумах у соціальних мережах я неодноразово вже висловлював думку про те, що проституція в порівнянні з політикою віднедавна стала виглядати дитячою забавкою. Причому і по формі, і по своїй суті. З цією вершиною цинічної брехні та лицемірства можна порівнювати хіба що наркоторгівлю, та й то лише за наслідками, але ж ніяк не по формі. Принаймні торгівці наркотиками не приховують від своїх покупців те, чим вони торгують. Вони лиш просувають свій товар за рахунок безкоштовних перших доз, як це уже давно роблять парфюмери, виробники побутової хімії, алкогольних напоїв і т.п. Та рекламують неповторність відчуттів, як це роблять всі засоби масової інформації в тій чи іншій формі. Особливо брутально це виглядає на телебаченні, від якого, чого там гріха таїти, уже просто нудить.
Однак повернімося до політики і найбільш огидної форми її рекламування на телебаченні – політичної реклами, яка перед виборами займає подавляючу більшість рекламних роликів. Тим більше, що зараз настали саме такі часи.
Якщо українську політику порівнювати з юриспруденцією в нашій країні, в якій уже близько десятка років панує ера правового садизму, то на сьогодні більш ніж достатньо підстав назвати таку рекламу розгулом політичного садизму.
Ну, давайте подумаємо і згадаємо, що таке „Опозиційний блок“. Не заглиблюючись в тонкощі, це та сама „Партія регіонів“ але з іншою назвою, оскільки він створений регіоналами і складається з них самих та їх прибічників.
Хто ж ці люди, а вірніше нелюди, т.я. те, що творили регіонали (в простонародді риги), люди робити не повинні. Риги це ті, хто привів до влади умовно-дострокового, двічі несудимого гаранта, що врешті решт відкрито зрадив свій народ і втік до країни, яка невдовзі пішла війною на Україну, стала шматувати її тіло і душу. Це ті, хто 16 січня 2014 р. голосував у верховній зраді за антинародні закони, що привели до розстрілу мирних демонстрантів і появи «Небесної сотні», хто віддавав накази на побиття студентів і розстрілу другого Майдану. Це ті, хто грабував і продовжує грабувати український народ, час від часу, зазвичай перед виборами, кидаючи найбільш знедоленим його представникам подачку у вигляді круп;яно-консервних пайків сумнівної якості.
Я ще можу якось зрозуміти (не виправдати) представників старшого покоління, яким сьогодні за сімдесят і більше, котрі в силу своїх особистих якостей не змогли чи не захотіли накрасти стільки, щоб пристойно існувати до смерті. Тим паче, що на нинішні мізерні пенсії, розмір яких в рази, а той десятки разів, менший одноденного бюджету подавляючої більшості „слуг народу“, жити просто не можна, а лише існувати. Та й то недовго.
Я також якось можу зрозуміти нинішню молодь у віці 16 – 25 років, переважна більшість якої, отримавши паспорт, або зовсім не приймає участь у виборах по тим чи іншим причинам, або через низький рівень громадянської свідомості легковажно ставиться до реалізації свого виборчого права. Останнє стало можливим тому, що такий рівень освіченості і свідомості не забезпечили ні сім;я, ні школа, ні суспільство.
Можна зрозуміти, не виправдати, представників малого та середнього бізнесу, представників певної частини простих держслужбовців. Вони в певній мірі є заручниками ситуації. У одних діє правило – з колії не звернути, у інших – не варто рубати сучок, на якому сидиш, а то і – краще синиця в руках, ніж журавель у небі.
Однак я не можу збагнути переважну більшість так званого електорату у віці 30 – 60 років, які віддавали свої голоси за вчорашню „Партію регіонів“ і її вождів, потім за „Опозиційний блок“, а тепер на місцевих виборах понесуть свої голоси знову за своє „ВЧОРА“, за минуле, за казнокрадів і сепаратистів, що перефарбувались і поховались під різноманітними личинами…
Цією мімікрією останні володіють дуже добре. Що там і говорити. Достатньо лише згадати, що одним із засновників „Партії регіонів“ разом з азіровими, рибаками та ін. був і наш нинішній гарант… На фоні цього прийом до так званої нової поліції яскравих представників минулого, що відмітилися порушеннями закону в міліцейських лавах чи з використанням свого службового становища ратували за розчленування України і створення „недоросії“ та виганяли своїх підлеглих на відповідні збіговиська, виглядає легким дитячим бешкетуванням…
От звідси і відсутність вагомих успіхів у боротьбі з корупцією в Україні та численні популістичні гучні обіцянки, які не виконуються або просто забуваються через нетривалий проміжок часу.
Звідси шахові рокіровки схоплених на гарячому чи прокравшихся так званих нетонучих та незамінних високопосадовців, скріплених родинними, бізнесовими чи іншими кайданами з першими особами держави.
Звідси і процвітання шоколадного та іншого бізнесу, в т.ч. на території країни-агресора, і торжество російської феміди по захисту липецьких інтересів (навіть всупереч принциповим інтересам власної держави!), що повертає величезні суми податку нашому вищому держ-бізнес-керівництву. І все це відбувається на фоні розкручування російськими ЗМІ явно сфабрикованої тією ж фемідою справи проти громадянки України Надії Савченко, яка підступно була викрадена загарбниками і більше року незаконно утримується в рашистських казематах, а нині триваючого в Ростові судового фарсу, який нічого спільного з судом взагалі не має.
Звідси і те, що риги не миттям, так катанням поступово піднімають голову, повертаються і відновлюють, а то і зміцнюють, свої позиції. В той же час під любими приводами, в т.ч. інколи законними, але без достатніх підстав свідомі представники громадськості відтісняються зі своїх позицій, відносно них застосовуються подвійні стандарти, створюються нерівні умови, порушуються кримінальні провадження. Часто з політичних мотивів кращі з них кидаються до в;язниць чи просто знищуються, як економічно, так і фізично.
Перелік можна було б продовжувати ще довго, та вряд чи це щось кардинально змінить допоки кожен із нас не пробудиться від суспільного летаргічного сну, не стане думати самостійно, критично оцінювати навколишню дійсність. Допоки кожен із нас, чи переважна більшість, не стане займатися наполегливим вихованням своїх дітей і внуків, учити їх любити свій дім, своє місто чи село, свою країну, свій народ, свою Батьківщину, боротися за мир і добробут як для себе, так і українського суспільства в цілому. Показувати приклад своєї прихильності до перелічених принципів не тільки на словах, але й на ділі.
На даний час я не бачу іншого виходу і це необхідно починати робити якнайшвидше. Ще вчора, а тим більше – вже сьогодні. Інакше кожен із нас ризикує втратити не тільки свій маленький добробут. Ми ризикуємо втратити не тільки свою волю і незалежність, але і українську державність, і всю нашу країну разом з майбуттям наших дітей, внуків і правнуків.
16.10.2015