Ще не стара верба, всиха...

         ***
Ще не стара верба,всихає...
Неподалік ставку стоїть,
Корінням є, що вдосталь пить-
Весна у кронах завмирає,
Життя ледь-ледь в гілках бринить.
Отак буває і з людьми...
Ніхто не знає щастя-долі,
Мороз, чи лютий вітер в полі,
Своєї долі ми раби.
Ніхто не зна, чому так сталось,
Не так судилось, як гадалось,
Чому так серденько болить-
Ось-ось зупиниться на мить...
Верба ота, неначе мати,
Де діти, внуки коло хати,
Щоранку з сонцем день стрічають,
Як соколята, підростають,
Лишень біди іще не знають...
Бодай, ніколи би не знали,
Веселі б бавились, співали,
Щасливі в неньки на руках,
Не розбрелись би у світах,
Далеко долі б не шукали.
Ще не стара верба всихає,
Якась біда її спіткає,
Птахів над нею чорні зграї-
І гам,і гардемир, і гвалт,
Кому біда, а їм розбрат.
Пів світу в горі туже, плаче,
Пів світу, кажуть люди, скаче...
Не зна ніхто, чому так сталось,
Не так судилось,як гадалось,
Ген, край села, верба стоить,
Зелена гілка надломилась,
Іще жива в траві лежить-
Їй дивні сни про весну снились...

          ***