…на стінах будівлі самотнього серця
лишились подряпини болю кохання…
не стале Любов’ю ніяк не озветься,
гіркою отрутою ниті мовчання
змотали у «ні» усі дотики, ніжність,
і нерви в великі клубки небажання…
інтимну мелодію тиша не грає,
зачинені вікна в ілюзію-вічність,
впиватися болем – релігія зграї…
пустим обіцянкам повтору немає,
бо важко, ще тяжче в зітханні любити,
в холодних обіймах кохання вмирає…
невтямки поки ми, як в спогадах жити?..
повтору немае...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116080101243
Свидетельство о публикации №116080101243
Рецензии