Йде третій рік неоголошена війна
шматують рідну землю хижі круки.
Та кожну весну розквітає знов вона,
але не знають слова „досить“ ті тварюки.
Вже третє літо „гради“ ниви рвуть,
на шмаття рвуть донецькі ниви спілі.
І кожен тиждень йдуть в останню путь
десятки й сотні хлопців посивілих.
Ідуть на небо, щоб батьки жили,
а ще дружини, сестри, рідні діти.
Та знову смертю плюхають стволи,
для багатьох це вже останнє літо…
Так доки будем рідних хоронить,
поки бариги весь нарід грабують.
Пора Вітчизну-неньку боронить,
бо можновладці слова доброго не чують.
31.07.2016
Третiй рiк вiйни
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116073104849
Свидетельство о публикации №116073104849
Рецензии