Крапка

Немов бьється ластівка в грудях,
Немов рветься останній сосуд,
Твоє волосся з золота, міді і бронзи,
Запаху меду, ромашок і тірамісу

Немов зводить горло від терпкого слова,
Немов ще бьється всередині сердце
закохоного простака
Це ще сон, або мабуть не сон,
Це, можливо, завжди як нічна дрімота

Чи можливо це навіть ще як,
Бути живим і сплатити за домовину,
Чи можливо це вдень і вночі памятати тебе
Лиш своєю одною, своєю людиною

Це так дивно,
можливо дрібниця,
але цього не можна не чути,
Це так дивно, зустріти тебе
всі роки тобою прожив,
й тебе не відчути

А відчути лиш те, що не гріє вже
не моє найяскравіше сонце,
І почати знов жити на згадках
які лиш про тебе, доречі

Друга пляшка вина, або третя,
А життя в цьому місті без тебе,
Все ж нагадує дощ,
що мов внутрішні кровотечі

Ти тримаєш його руку міцно, як в пісні,
Я кидаю цигарки з балкону
пахну димом, плацкартом, трамваями,
стежками з брущатки, старими соборами,
й дешевим одеколоном

Тобі знову шістнадцять, й не двадцять мені
Я приніс папірець цей зімятий,
І мені б лиш востаннє, у серпні, або навесні
Все ж попасти у старі, залізні й тобою муштровані ґрати

Я б заглянув у очі наскрізні, що с другим щасливі
І топтав би під вішнею білий від снігу поріг
Моя дівчинка мила, це мабуть було саме найкраще
Що я мав у житті, що я мав у житті, й не зберіг