Формула Його задуму

То не ніч у очах.
То орнаменти віри з каміння,
що котилось Синаєм
у лігво прийдешніх вовків.
Ну чому Ти мовчав?..
Навіть ті, хто по-справжньому винні,
не хотіли до раю
написаних лімфою слів...

Чи, можливо, цей світ
не отримав від Тебе авансів,
і згорів у чеканні?..
А потім у смерті воскрес...
Бог - Ти меч, чи Ти щит
для дітей, що живуть у фрілансі,
і шукають кохання
на гіллі засохлих берез?..

Але ж чиста вода
із джерел неземної блакиті
не врятує Твій сон!..
І не втримає спраглих весни.
Кожен день - це біда,
сконцентрована вічністю в миті,
де вечірній прокльон -
то віконце у вранішні сни.

Лиш горів...
Не згорав.
Віддавав за приховане ночі,
і про сині краплини
занедбане сонце просив,
щоб у тисячах справ
не почути, як тихо шепоче
нерозп'ятому Сину
Творець, що лишився без сил.

А на виході що?!..
Звичайнісіньке диво безсмертя
за невмілі бажання
і морок пустих заборон...
Ми підем за дощом...
Одинокі, смішні, але вперті,
щоб у слові "кохання"
і душу знайти, і закон.

І на жовтих ланах
я накрапаю білим чорнилом
неприховану суть
над Тобою навислих причин
цього дня.
А вона
лиш мені розправлятиме крила,
відправляючи в путь
з тихим шепотом:
- Лиш не мовчи...