Леонид Талалай. И круг бессилен меловой...

                ***
И круг бессилен меловой -
от яви не отгородиться,
что не досмотрено - приснится,
во сне пугая образ мой.

И выйду я через балкон,
куплю себе аккордеон,
зайду подвыпившим в вагон
и запою я про тайгу,
про Магадан в метелях синих
и как теряется в снегу
сбежавший зэк из Украины,
которого через года,
если и встретят - не узнают...
Так запою я, заиграю -
заплачут женщины тогда...

Потом я сяду на поляне,
бутылку выну из кармана,
и будет сто, и двести грамм...
Ко мне прислушаются звёзды,
как будто я в их хоре звёздном
ничьим мальчишкой пел хорал.

Усну на лавке деревянной,
а от ментов и прочих всех
меня навек засыплет снег,
как зэка возле Магадана,
где непроглядным вьюгам метит
даль непроглядная пути.
И никого никто не встретит,
и дальше некуда идти.

                ***
Безсиле коло крейдяне -
від яви не відгородиться,
а недобачене присниться,
вві сні жахаючи мене.

І вийду я через балкон,
куплю старий акордеон,
зайду підпилим у вагон
і заспіваю про тайгу,
про Магадан і хуртовини,
про те, як гибіє в снігу
утеклий зек із України,
якого хтось через роки
якщо й зустріне, не впізнає...
Я так заграю-заспіваю,
що будуть плакати жінки...

А потім сяду серед кленів,
дістану пляшку із кишені,
і буде сто, і двісті грам...
Замерехтять до мене зорі
так, ніби я у їхнім хорі
співав покинутим хлоп"ям...

На лавку ляжу дерев"яну,
а від ментів і від усіх
мене навік сховає сніг,
як зека біля Магадана,
де непроглядні хуртовини
і непроглядна далина.
Ніхто нікого не зустріне,
ніхто нікого не впізна.


Рецензии