Хотiв

Життя не склалось. Але це між нами.
Нове вже не дадуть. І часу обмаль, - божий перст.
Коли хотілось вити - говорив віршами.
вважав, що примха це, а виявилось - хрест.

Й до Бога не прийшов. Хоча і знав дорогу.
Та, видно, не судилось. Та й не я один.
І все частіше тягне сумувати перед епілогом,
це можна пояснити вже наявністю сивин.

Раніше вірив снам. І перш за все - щасливим.
А збувся лиш один - де я любов втрачав.
Дружки вели в кабак і пригощали пивом.
й підштовхували потім, позаочі, до канав.

Я падав і вставав. І дерся до розв`язки,
та чорт лукавий всі надії знищував до крихт.
Крок в сторону уже вважався за поразку.
Рахунок  був на кожен зайвий вдих.

Збирав роки. По краплі. По зернятку. 
І долю все ліпив, і сподівався на авось.
І серцем грів граніт. І Музі віддавав податки, -
пісні складав. Та заспівати не вдалось.

Не вірте ви моїм словам - вони з горілки на третину,
і до душі їх висохлі сліди не приведуть уже.
Хотів прийти до вас, та не дозволила рутина.
І всеж за років сто прийду. Лиш не гасіть торшер.