326. Василь Стус. В будущее гляну тьмы темнее...

В будущее гляну – тьмы темнее,
Тьма. Темнее тьмы. Темнее тьмы.
Только черноводье. Лес чернеет.
Не сыскать Святошина следы.
Где сестра моя? Где мать? Где батько?
Где жена? Сыночек, отзовись.
И друзья молчат. Чернеет гатка
в темноте. А тьмой – хоть подавись.
Лишь дрожит, как вера в маловерье,
нищенская  свечка на столе
да снуют свирепо по квартире
скорби твои, как нетопыри.
Шепоты, шуршанье, боли-щеми –
то твоих воспоминаний дни
хлюпают под веслами триремы,
что горит в антоновом огне.
И вся жизнь – как будто озиранье
в проминувший век. Через плечо.
Нет ни страха, боли, колебанья
перед смертью. А Господь рече:
поищи наощупь старый камень,
а найдешь – так успокойся в том
времени былом. Тепло воспоминаний
пригодится тебе судным днем.

*Гатьба, гатка ж.- гать ж. гаченое или загаченное место, гаченая дорога; насыпь, плотина.Словарь Даля.

Зазираю в завтра — тьма і тьмуща,
тьма. І тьмуща тьма. І тьмуща тьма.
Тільки чорна водь. І чорна пуща.
А твого Святошина — нема.
Ні сестри, ні матері, ні батька.
Ні дружини. Синку, озовись.
Поніміли друзі. Чорна гатка
в теміні. Пітьмою — хоч залийсь.
Лиш тремтить, як віра в спроневірі,
копійчана свічка на столі
та шугають люто по квартирі,
ніби кажани, твої жалі.
Шурхоти і шепоти і щеми —
то твого спогадування дні
хлюпотять під веслами триреми,
що горить в антоновім огні.
Все життя — неначе озирання
у минулий вік. Через плече.
Ні страху, ні болю, ні вагання
перед смертю. А Господь рече:
відшукай навпомац давню кладку,
походи і виспокійся в нім,
у забутім віці. Тепла згадка
ще придасться на суді страшнім.