Розквiтли знову мальви бiля хати...

Розквітли  знову мальви  біля  хати,
а в серці не стихає біль пекучий,
який нічим не можна втамувати…
Батьків  оселя… Доля  неминуча,
ніхто не може  подолати смерті,
та після батька й матері  їх діти
хазяйнувати  в хаті  тиші мертвій,
на жаль, дозволили…  І все ж привітні
квітують мальви зорями рясними
і лагідно голівки тягнуть вгору…
Замріялась порожня хата з ними,
на мить забула про самотнє горе…
Дивлюсь на мальви – надіслали фото
мені сестрички рідні  з України.
І ніби не далеко, а навпроти
квітки  мене запрошують  в хатину.
Ні,  України, що  була моєю
колись давно,  тепер  не відшукати,
та мальви  – захист від біди  у неї ,
немов  квітучий  панцир, ніби лати.
Зворушливо стоять біля паркану,
когось  чекають, стережуть стежину,
беруться лікувати  вікон  рани
і чорне лихоліття  України.
Господар би потрібний  – дати ладу
і батьківській  домівці,  й всій країні,
щоб повернулися і щастя, й радість,
щоб жито – жовте, небо – тільки  синє!
Щоб не чорніли ні земля, ні небо
від розбрату і від  знегод кривавих,
нам всім би  квітів  насадити  треба
і помирити  правих  і  неправих…