Зібралася до шлюбу, наче вперше,
Угомону немає як кортить.
Пристрибує й співає ніс задерши,
Вважає: цього разу пощастить.
Весільну сукню знову приміряє,
І байдуже що люди скажуть їй,
А дітлахи у матінки питають:
«Чому там де спокуса, там і змій?»
Вінок з кульбаби й щавлю у долонях…
Із Сейму у Десну… За виднокрай…
І сонце пожовтіле, наче сонях,
Ковтнув безглуздя, котиться у рай.
***
© Copyright: Мироненко Анатолий Анатольевич, 2016
Свидетельство о публикации №116072505608
Свидетельство о публикации №116072505608
Рецензии