***

Ало, так, привіт! Нам треба поговорити.
Ні, нічого не сталось просто мені
Серце дурне не перестає боліти
Все ниє і ниє, марнуючи ночі, дні.

Пробач, розумію, мабуть я не зовсім вчасно
Але тим не менш послухай мене! Хоч раз...
Нарешті дійшло, чому почуття не гаснуть
Бо ті почуття — відлуння моїх образ.

Я думала, шо не можу тебе забути
Через кохання,ніжність і співчуття
Та всі помиляються. Врешті, ми просто люди
Не завжди вірно трактуємо відчуття.

Отже, кохання було, але потім минуло.
Як і чому , думаю, знаєш сам.
Але от чому нас і далі магнитом тягнуло?
Хоч вже і не вірили вчинкам або словам.

Відповідь, справді, проста і тепер відома
Справа в образі, як то не смішно звучить
Вона моє сердце зводить як та судома
Вона у душі моїй днем і вночі кричить.

Для мене образа — це річ невідома досі
Я гуманіст й не тримаю ніколи зла
Але цього разу я правда простити не взмозі
Вона мене мучить як вилита в очі смола.

До чого я... А, згадала до чого
Страждання свої хочу ділити на два
Вважаю,цього забагато для когось одного
Тому, прошу, слухай останні слова:

Ти винен. У всьому, що поміж нами сталось
Ти винен в моїх сльозах і моїм безсонні
Ти винен в тому, що я без віри в людей зосталась
Тепер всі мої позиції — оборонні.

Ти винен у тому, що страшно тепер кохати
У тому, що згасло світло, нема мети
Що хочецця щирість і ніжність свою ховати
У тому що скрізь погано теж-таки винен ти.

Ало, ти ще слухаєш? Добре, пробач що прямо
Що дуже багато слів і голос трохи зриває
Ти знаєш, як я кохала тебе до нестями
Таке, скажу чесно, довго не заживає.

То ось я до чого, майбутнього в нас не бачу,
Камбеків ніяких не буде, не сподівайся
Як би я не хотіла, кривди тобі не пробачу.
Тому живи далі і більше не повертайся.