На восьмом десятке...
ПОСВЯЩАЮ ЖАДЬКО ВИТАЛИЮ АНДРЕЕВИЧУ
На восьмом десятке тяжко дышится,
Увядают силы и мечты...
Без любви стихи легко не пишутся
На восьмом десятке суеты.
Не хватает воздуха и свежести,
Хоть и раньше часто не везло...
Расплескало время море нежности
И все брызги в космос унесло.
Наша пулька вскорости закроется,
Поспешай записывать висты...
Жизнь, как море, тоже успокоится...
На восьмом десятке суеты.
В сновиденьях Истина проявится,
Нужно сны внимательно смотреть...
Сны вещают, только мне не нравится;
Сокращают жизнь почти на треть.
Но не стоит сетовать, тревожиться,
Тасовать пустые словеса...
Ждёт нас Рай, а значит жизнь умножится,
Ведь в Раю сплошные Чудеса.
P.S.Перегрызлись черти в тихом омуте,
Но с чертями нам не по пути...
Чёрный кот блуждает в тёмной комнате,
Невозможно котика найти.
14.07.2014 г.
© Copyright:
Маценко Виталий, 2016
Свидетельство о публикации №116072305063
Рецензии
Шановний друже-поете! Дякую за посвячення. Але за зміст цього вірша не дуже хочеться давати хорошу оцінку. Тут згадались два поети антиподи двадцятих років ХХ-го ст. А саме: Маяковський і Єсєнін. Перший писав: "Ненавижу всяческую мертвечину - Обожаю всяческую жизнь", а другий: "В этой жизни умереть не ново, Но и жить, конечно, не новей". Але обоє завчасно вчинили самогубство (чи їх вдало вбили), чим засмутили нащадків, позбавивши їх багато чого з витвореного ними. Мені б хотілось, щоб ти пам'ятав про те, що в тебе є вдячні читачі, перед якими ти в боргу за те, що їх "приручив". Серед них і я. Це мені тяжко, адже те, що я створюю як "дипломований" філософ, зараз, на відміну від цензурних радянських часів, ніхто не читає. Між тим, я думаю, у моїх працях є раціональні думки, оскільки пишу, спираючись на авторитет найвидатніших мислителів, як радив ще Сенека, а потім і Гайдеггер. У поета-філософа інший підхід. Я думаю, що це чудово виразив Сковорода, якого "світ ловив, але не впіймав". Так, його не впіймали сучасники, а він впіймав і їх, будучи безумовним авторитетом для них, так і нащадків, які його читають і тим оживляють. Нині нам не вистачає такого мислителя, який би полонив надто вже розхристану українську душу. Я думаю, що постскриптум саме про це: гризуться ті, хто взявся нас вести. Причому роблять гризню публічною, змагаючись не за розум народу, а за свою популярність.
Сьогодні відправив тобі дві свої монографії (в одній співавтор суто технічний - організовував видання). Обіцяли на "Новій пошті", що завтра ти отримаєш.
Ще одна порада проти песимізму восьмого десятка. Чим ближче до смерті, тим більше думок про безсмертя, яке забезпечує накопичений досвід. Його потрібно максимально віддати, а для цього геть сумні думки. Так радив і Камю, якого ти чудово знаєш: "Не існує завтрашнього дня", є день нинішній, обпертий на тисячоліття. Віталій Жадько з пошаною і вдячністю за реальність діалогу.
Виталий Жадько 25.07.2016 19:20
Заявить о нарушении
Когда читаю твои рецензии, слышу твой голос как поступь. Взвешенные суждения, обдуманные выражения. Почти все мои стихи это авторские песни. Когда я сочиняю, я пою. Как пою, это другой вопрос, но лишь для себя, чтобы лучше почувствовать ритм стиха, стихотворный размер. Когда-нибудь напою тебе по телефону. А пессимизм и скептизизм это сущность моего мировоззрения, тут ничего не поделаешь. Только стихи про собак у меня оптимистические, а про людей - не очень.
Вот сегодняшнее:
РАЗОЧАРОВАНИЕ
ВзглянУл на Облако с надеждой
Увидеть птИчий перелёт,
А голубь брЫзнул на одежду
Свой изумительный помёт.
Но это мелочь, будет хуже,
Другие птички там парЯт...
Народ испытывает ужас,
Когда взрывается снаряд.
Ищу чудес в небесной вЫси,
Любитель неба я давно...
УзрЕть надеюсь капли мЫслей,
Но с неба сЫплется говно.
Маценко Виталий 25.07.2016 20:18
Заявить о нарушении