Оксана Забужко. Русский мотив

...Что падал дождь, и старческий тот голос -
уже  и не мужской, уже не женский,
а только злой, исполненный надрыва, 
кричал из сада - перекрыть гармошку
с одним и тем же синкопичным перебором
(так морю мы кричим поверх прибоя,
чтоб не свихнуться) всё про то, что "много",
и снова - "много, много, много раз".

А в мокрых кронах яблоки так рдели,
как звёзды, что повисли на зелёном,
дождь утихал - захлёбывался голос,
как будто он не пел, а матюкался -
и это много, много, много раз!
И в том была безумия заразность:
и пересохших губ, и той пижамы,
что на груди рванул, -  казённой , старой,
и в кулаке зажатого ножа
с кривою рукояткой в изоленте...
Россия, песни я твои люблю!
Их ярость дикую - до времени - под спудом,
их жар холодный в северном разбое -
как месть за жизнь пропащую в веках
тому, кто первый под руку придётся !
Мы выпьем водки, ты меня убьёшь.
И двадцать , тридцать ножевых на теле:
пока рука вонзаться не устанет -
не будет "много", ибо нету "много"
в том деле, где уж было - раз...

А тот кричал, растягивал гармошку,
и, как цыганка, побрякушкой тряс
уже-давно-музейных орденов -
и падал дождь, и яблоки светились,
и мокла под дождём машина чья-то,
и было жаль, мой Господи, так жаль,
как сроду не было
невинно убиенных...

               Російський мотив

...Що падав дощ, и що старечий голос -
уже не чоловічий, не жіночий,
а тільки злий і сповнений розпуки -
кричав із саду в перекрив гармошці
з однаким синкопічним перебором
(так мореві кричать поверх прибою,
щоб не здуріти!) - все про те, що"много",
і знову - "много, много, много раз"...

У мокрих кронах яблука яскріли,
немов зірки, розсипані в зеленім,
ніжнішав дощ, - і захлинався голос,
неначе не співав, а матюкався -
і все те много, много, много раз!
І в тім була заразність божевілля:
посохлих губ, роздертої на грудях
казенної смугастої піжами,
у п"ястуці затислого ножа -
спітнілого руків"я ізоленти....
Росіє, я люблю твої пісні!
Їх хижу лють, тамовану до часу,
холодну лють північного розбою, -
як мсти за занапащене життя
тому, хто перший трапиться під руку! -
Ми вип"єм водки, й ти мене уб"єш.
І двадцять, тридцять ножових на тілі:
поки рука не втомиться штрикати, -
не буде "много", бо немає "много"
у тому ділі, де було вже -  раз...
.......................
А той кричав, і розтягав гармошку,
і, як циганка, тряс побрязкачами
уже-давно-музейних орденів -
і падав дощ, і яблука світились,
і мокла під дощем чиясь машина,
і жаль було, мій Господи, так жаль,
як зроду не було
невинно убієнних...