Напередодні весни я відчув холод,
Що впивався голками під хвору шкіру
Невиліковно хворого мене.
Я на хвилину подумав – мине.
Наважившись воскресити вбиту віру,
Я, врешті, знайшов переконливий привід
Жити. І не людина вже, власне – привид
Виглядав із-під розтягнутого светру.
Крізь обличчя прозоре та скляне
Жевріло життя вщент знеструмлене.
Насилу пручаючись сонцю та вітру,
Під моєю шкірою став тріскатись лід.
Хитаючись, я, раптом, впав… і небозвід
Розчавив скалічене тіло надміру.
Я на секунду подумав – мине.
Я на хвилину повірив – мине.
Тримаючи на руках непритомну віру,
Я лишив тіло, направляючись на схід.
Дорога на Схiд
© Copyright: Ая Садовская, 2016
Свидетельство о публикации №116072205820
Свидетельство о публикации №116072205820
Рецензии