Колись,можливо,я для тебе стану чимсь своїм.
Знімає крила моє небо, зірвані дощі.
Як скажеш "треба"-я зізнаюсь,
Щиро розсміюсь.
Можливо,в нашім світі сірім втратити боюсь.
Листами зірвані з дерев,немов одна сім'я.
Чи не даремно я тебе?
Чи глибоко моря?
Комусь таємно напишу та не віддам листа.
Я щось для тебе,я твоя,я нібито жива.
Вже прорипіли з нас слова,та птаха не одна.
Якими грозами душа,коли не те життя.
Лети зі мною крізь вітри, твоя можлива суть.
Я не розкидала думки.
Але їх не вернуть.
І так вже тепо уві снах,
Те літнєє життя.
Така щаслива та сумна,
Лишатиму очам
Твої невтомні голоси.
Та хай горить вона.
У наших силах лиш сльоза,
Минатиму міста.
Із віком стану більш терпка,
І келихом вина
До тебе в гості,
Ні? Стіна.
Розтануть берега.
Ми всі колись кохали тих,кому до нас нема.
І ріками тече весна,
Така коротка,та стрімка.
І знову слів нема.
Твойому минулому, майбутньому. Тобi, живому
© Copyright: Белочка 19, 2016
Свидетельство о публикации №116072204465
Свидетельство о публикации №116072204465
Рецензии