Все мало крові люди,
Мало, шука стерв ятника запал
Вгризаючись у м ясо кігтями своїми
Життя у мить збирає в шлунок –вічністю звучись.
Нема його ,тепла і голосу
Пустотність. І страх літаючий над простором
З запахом гіркучим.
Нас б є немов загоняючи у кут.
То сонце граючись, разгоняючи пітьму
То вітер розвиває стяги.
Молитва, шепіт зім ятої трави.
Дитинства сон, поглядом весни.
Все наближаючи дощи
Що змиють стежку і омиють
Все що лежало непотребом в душі.
Пустотн сть
© Copyright: Яков Яковенко, 2016
Свидетельство о публикации №116072009032
Свидетельство о публикации №116072009032
Рецензии